Ігри кубиками

Наші діти рідко граються самі. Найчастіше слово, яке від них можна почути - "мені нудно". Вони рідко знаходять самі собі забавки самостійно, якщо це не планшет чи телефон звісно. Хоча заперечувати дух часу не можна і забороняти дітям користуватися ґаджетами тільки через те, що у нас їх не було, не можна. Але це найлегший спосіб позбутися від постійної уваги дітей, їхніх постійний запитань, і звертань "мам" чи "тату". Так, я знаю, колись цього дуже бракуватиме, але людина така падлюка, що навіть того, що вона найбільше любить, їй може бути забагато. До чого це я? Ага, до того, що постійно дозволяти дітям сидіти в телефонах чи планшетах не можна, навіть коли ви контролюєте, що вони там дивляться чи грають (якщо цього не робити, то взагалі дупа, бо дитячу психіку весь той непотріб забиває за дуже короткий проміжок часу). Але після привабливого світу, описаного навіть не у мультиках, а коротких залипаючих відео (це ще та дурня, як на мене), все решта, що офлайн їм дуже нудно. І робити так як ми в дитинстві, коли ми могли зробити іграшку з будь-чого, навіть із звичайної палиці, вони не хочуть чи не вміють (і це у всього покоління наших дітей так), навіть змушувати їх у якісь ігри, у які гралися ми, їх треба ледь не змушувати.

Але вода камінь точить і все ж постійні нагадування і особистий приклад змушують дітей почати гратися звичайними кубиками з конструктора для будівництва (ха, звичайними, я про такі в дитинстві міг лише мріяти чи навіть дерев'яними блоками, які взагалі то з гри, де ці блоки витягують і кладуть нагору так, щоб вежа не впала. Маркіяну сама гра не дуже сподобалася, ось він і модифікував застосування кубиків для будівництва різних фігур чи транспортних засобів, навіть імена з них пробував викладати.

А сьогодні Даринка з Маркіяном будували з тих будівельних кубиків "Велику китайську стіну" і при чому з власної ініціативи. Не можу не сказати, що нас з дружиною це дуже втішило 😊.