Прогулянки тривають

Привіт, друзі! У нас похолоднішало, але все ж жодних серйозних опадів не було (окрім невеличкого дощу), то ж сільські дороги залишилися прохідними (я не маю на увазі окремі вулиці, замощені бруківкою чи хоча б засипані гравієм, таких мало). Тому наші з дітьми прогулянки тривають. Тобто іноді я гуляю сама з Максимом, частіше беру із сабою Маркіяна, який дуже радий нашим прогулянкам, бо ж я можу повністю присвятити йому свою увагу, відповідаючи на безкінечні запитання, бо молодший син спить 🙂. Бо коли ми вдома, то це важко, найменшенький потребує більше уваги і це нормально, але чотирирічному ще важко звикнути, що він не наймолодший у сім'ї. Тобто він це розуміє, але іноді будь-яким чином намагається привернути мою увагу чи увагу тата (до тата звертається все ж у другу чергу, мамині синочки, вони такі 😉). Даринка ж у свою чергу більше привертає увагу тата, який змушений тепер свою увагу більше приділяти старшому сину, поки я приділяю молодшому, підміняти мене і трохи забирати в мене Максима, відповідно татова доця отримує тепер менше уваги і також ревнує 🤯. І хоча це все іноді стомлює, але робить нас щасливою родиною із погано прихованими тривогами за наше спільне майбутнє.

Але оскільки татові потрібно ще й працювати, то ж намагаємося залучати до прогулянок ще й Даринку, але вона не завжди хоче іти, бо ж втомлена після школи (ох, ця втома сучасних дітей, друге слово, яке вони найбільше вживають після "мені нудно"). Цього разу донечка приєдналася до нас, хоча мені звісно спокійніше, коли ці двоє не разом, бо ж тоді вони починають конкурувати за мою увагу, постійно сперечаючись між собою.

Хоча часто дітей об'єднує якась спільна забава, яку вони можуть знайти де завгодно, наприклад вибираючись на здоровенну купу щебню 😄. Хоча подібні забави переважно закінчуються брудним, а той порваним одягом)).