Красивий та бадьорий ранок

Люблю осінні росяні ранки. Цієї осені нам пощастило мати їх більше, ніж похмурі та сірі світанки. Вересень видався дуже погожим та навіть спекотним. А коли вдень спека, то вранці зазвичай буває роса і то доволі сильна, яка вкриває все коштовним килимом, наче витканим з самоцвітів - так блистять під промінням ранкового сонця дрібні краплини роси.

Люблю вийти вранці погуляти і пофотографувати всю цю ранкову красу. Отримати казкове задоволення від того, що роса омиває мої ноги. Зразу відчувається, як сила землі проникає в організм та наповнює його енергією на увесь день. А душа сповнюється спокоєм та надією, чого так бракує зараз, у час війни та відчаю. Це надія на те, що не все втрачено, що добро обов'язково переможе зло, а світло розсіє темряву і наша багатостраждальна земля здобуде нарешті щастя та процвітання.

Люблю милуватися своїми квітами, що ростуть в мене біля дому. У нас немає огорожі, проте є всюди квіти. Як зазначив один дядько (переселенець із Херсонщини до речі) - у вас все так відкрито, по американськи. Можливо це трохи схоже на те, що ми бачимо в американських фільмах, але ми не прагнули цього, просто огорожа не в пріоритеті. Але коли ми її зробимо, то вона точно не буде високою та глухою, я не люблю цього - відгородитися від усього світу, наче вам соромно показати те, що ви маєте якість статки які мають ваші сусіди чи відгородитися від засміченої вулиці. Це ознака бідної країни, мешканці якої не почувають себе в безпеці. Я ж хочу і вірю в це, що ми здатні створити щасливе суспільство, де люди матимуть можливість заробити на себе (бо ж ніхто нікому не зобов'язаний давати, лиш можливість чесно працювати). І для цього не потрібно чекати перемоги, можна починати вже зараз. І в першу чергу з себе. Тоді все буде в нас добре.