Прогулянки на свіжому повітрі/Walks in the fresh air(Ua/En)

Вітання!

Ось недавно переглядаал фото і зрозуміла, що дуже люблю гуляти на природі. Або ж як іноді говорю “полазити по болотах”. Майже рік тому знаходячись в Полтаві я завжди гуляла зі своєю коліжанкою. Вона була моїм мотиватором щоб робити свіжі вдихання повітря.

Hey everyone!
Recently, I looked at the photos and realized that I really like to walk in nature. Or, as I sometimes say, "to climb through the swamps." Almost a year ago, when I was in Poltava, I always walked with my bestfriend. She was my motivator to take fresh breaths of air.

Взагалі сама я дуже лінива та апатична, це не пробле зі здоров’ям чи щось типу того. Просто я така. Зазвичай таких людей називають “домашніми”. І от, я так думала, але все змінилося. Як тільки почалося очне навчання, ми так і шастали по всіх можливих і не можливих вуличках, парках, провулках, кафешках. І в ті моменти до мене дійшло осяяння, виходить це не я соціофоб, що боюся бути в суспільстві, просто поруч не було тієї людини з якою б мені було комфортно. Не знаю звідки це вся боязнь взялася, але вона була. Також велике спасибі моїй іншій подрузі, яка “тягала” мене на свіже повітря в моєму рідному місті, іноді щоб просто побродити, а іноді і щоб позайматися спортом.

In general, I myself am very lazy and apathetic, it's not a health problem or anything like that. Usually such people are called "domestic". And so, I thought so, but everything changed. As soon as the studies at the university began, then after classes, we wandered through all the possible and impossible streets, parks, alleys, cafes. And in those moments, it dawned on me, it turns out that I'm not a sociophobe, that I'm afraid to be in society, it's just that there wasn't a person with whom I would feel comfortable. I don't know where all this fear came from, but it was there. Also, many thanks to my other friend, who "dragged" me to the fresh air in my hometown, sometimes just to wander, and sometimes to do sports.
І протягом року, я вводила в звичку, те що гуляти самій навіть кайфово та не в першу чергу не страшно. Аж ніскільки не страшно.

Тепер, вже майже більше року я гуляю сама з собою, бо з більшістю друзів ми по різні куточки світу. Я сумую за ними, і дуже пишаюся кожним і кожною з них. (сподіваюся ми всі колись зустрінемося, в першу чергу живі та здорові, й будемо ділитися як і кайфовими так і крінжовими історіями)

Зрозуміла, за ці півроку багато чого, але одне точно виокремлю:
-гуляти самому, то не крінж, то не означає, що ти покинутий і в тебе немає друзів.

То означає, що ти по-перше кайфуєш прогулянкою з сам собою, по-друге досліджуєш місцевість, де ти зараз подорожуєш. А по-третє… тут може бути Ваша реклама, та Ваші вподобання!)

And during the year, I made it a habit that walking alone is even fun and not scary. It's not scary at all.
Now, for almost more than a year, I've been walking by myself, because most of my friends and I are in different parts of the world. I miss them, and I am very proud of each and every one of them. (I hope we will all meet someday, first of all, alive and well, and we will share both high and cringe stories)
I understand that a lot has happened in these year, but I will single out one thing for sure:

• walking by yourself is not a cringe, it does not mean that you are abandoned and have no friends.
  This means that firstly, you enjoy a walk with yourself, and secondly, you explore the area where you are currently traveling. And thirdly... there can be your advertisement and your preferences!)

P.S. Me and my sweetheart bestfriend👀❤️