[EN/UA] Про піхотинців / About the infantryman

Всім привіт, спільнота! Це ж завтра понеділок, мені треба на опів дев'ятої бути у лікарні, о дев'ятій обход. Лікар вручить мабуть виписку на руки, а далі почнуться дзвінки. Треба ж буде якось вирішувати питання, як дістатися назад, до хлопців. Не хочу про це думати, але ці думки постійно крутяться у голові. Дома чудово, затишок, тепленько, та і тепла вода завжди є. Ось чого мені найбільше не вистачало там на війні, так це гарячої ванни. Ми приїздили з хлопцями з позицій, замерзлі як цуценята, випили по сто грамів бойових, (командир не проти, але не до синіх чортів). Дуже не люблю той момент, коли п'єш за загиблого хлопця, який з тобою вчора, наприклад їде на бойове завдання, а сьогодні ви п'єте за його упокой. Це гірко, я не уявляю як то рідним про таку звістку казати. Ото ті сто грамів і гріє, а ще буржуйка, але її постійно треба тримати в роботі, годувати дровами. Купалися при наявності вологих серветок, вони хоча б трохи пахучі, протерся і добре. Оце такі думки, навіть вдома морально складно про те все не думати. Чекаю на весну, бо морози то добре, але важче, особливо у ночі.

Сьогодні прокинулися в ранці з дружиною, снігу так багато за ніч випало. Тут його ще не було, це перший сніг за всю зиму. Цікаво, а там є сніг чи ні? Треба подивитися погоду, бо хлопцям дзвонити, не завжди старлінк поряд, та і ризиково, може на позиціях. Немає і бажання якщо чесно дзвонити, бо вдома намагаюся не думати про ті окопи, зброю. А дружина каже, що у ночі я розмовляю, балакаю шифрами. Я їй розтлумачив про що я розмовляв, що то все означає, але про себе подумав, що у розвідку мені не можна. Я і так не у розвідці, кому цікаво, я піхотинець. Піхотинці штурмують і зачищають від противника певні райони чи об'єкти, закріплюються та утримують їх. Бля, як я був перший раз на позиції, яка то жопа, молитви читав, навіть ті, які не знав, своїми словами. А ті гандони так криють, що хочеться під землю залізти. Дружині брехав, що я на другій лінії оборони, хоча сам був на першій. А потім коли нас перекинули взагалі на нуль, то прийшлося сказати дружині правду, бо якщо, ну ви зрозуміли. Ой, що то було, краще б не казав.

Коротше, я оце думаю, може після лікарні поки буду дзвонити до командира, приїду додому, та ще побуду? Вони ж за мить це питання не вирішать. Це ще треба вміти дозвонится. Чого його у лікарні терлуватися. Дружина переймається, типу, не казись, дзвони і їдь, а то ще проблеми будуть. Та які там проблеми, далі нуля не кинуть, а там вже як карта ляже. А поки пішов я збиратися, підемо у гості до тещі, купимо торт, побачимося, бо коли ще. До речі, кавер та підсумок на фото, добре, що товариш мені їх підігнав.

Hello everyone, community! Tomorrow is Monday, I have to be at the hospital at half past nine, at nine o'clock I have to go around. The doctor will probably hand over the discharge, and then the calls will start. It will be necessary to somehow resolve the issue of how to get back to the boys. I don't want to think about it, but these thoughts are constantly running through my head. Home is wonderful, cozy, warm, and there is always warm water. The thing I missed the most in the war was a hot bath. We arrived with the guys from the positions, frozen like puppies, drank a hundred grams of combat each (the commander did not mind, but not to the blue devils). I really don't like the moment when you drink for a fallen guy who was with you yesterday, for example, going on a combat mission, and today you drink for his repose. It's bitter, I can't imagine how to tell my relatives about such news. That one hundred grams is warm, and there is also a burzhuyka, but it must be constantly kept at work, fed with firewood. We bathed in the presence of wet wipes, they are at least a little smelly, and it is good to rub off. These are such thoughts, even at home it is morally difficult not to think about them. I'm waiting for spring, because frost is good, but it's harder, especially at night.

Today, I woke up in the morning with my wife, so much snow fell overnight. It has not been here yet, this is the first snow for the whole winter. I wonder if there is snow there or not? You have to check the weather, because it's risky to call guys, maybe in positions. To be honest, there is no desire to call, because at home I try not to think about those trenches and weapons. And my wife says that at night I talk, chatter in ciphers. I explained to her what I was talking about, what it all meant, but I thought to myself that I can't do intelligence. I'm not in intelligence anyway, who cares, I'm an infantryman. Infantrymen storm and clear certain areas or objects from the enemy, secure and hold them. Damn, it was the first time I was in a position, what an ass, I read prayers, even those I didn't know, in my own words. And those gangs hide so much that you want to crawl under the ground. He lied to his wife that I was on the second line of defense, although he himself was on the first. And then when we were transferred to zero altogether, I had to tell my wife the truth, because if, well, you understand. Oh, what was it, I would rather not say.

In short, I think so, maybe after the hospital I will call the commander, come home, and stay? They will not solve this issue in a moment. Why bother him in the hospital. The wife is worried, like, don't say anything, call and go, otherwise there will be more problems. But what are the problems, they won't throw anything beyond zero, and there it will be like a map. And while I went to get ready, let's go visit my mother-in-law, buy a cake, see you, because when else. By the way, the cover and summary are in the photo, it's good that my friend adapted them for me.