Королівські стокротки

На околиці величного королівського замку, де стіни височіли до небес, а сади розкидалися як килим зелені, росли маленькі квіти стокротки. Вони не були такі величні, як троянди, що прикрашали замкові алеї, ані такі екзотичні, як орхідеї у теплицях, але в їх простоті була своя неповторна краса.

Щоранку, коли перші промені сонця пробивалися крізь гілки старовинних дубів, стокротки прокидалися від сну. Їхні білі пелюстки розкривалися, немов маленькі руки, що тягнулися до тепла. Ранкова роса, як діамантовий пил, осідала на них, і квіти вмивалися, готуючись зустріти новий день.

Вони стояли на газоні, невеличкому острівці життя серед кам'яних стежок та мармурових статуй. Кожен, хто проходив повз, зупинявся, щоб помилуватися їхньою скромною красою. Стокротки не потребували багато – лише краплинку води, промінчик сонця та трохи турботи від садівника, який з любов'ю доглядав за ними.

Одного дня королева, прогулюючись садом, помітила ці квіти. Вона була вражена їхньою ніжністю та витривалістю, адже стокротки не здавалися навіть під час найсильніших бур. Вони були символом надії та відваги, які так цінувалися у королівстві.

Королева наказала висадити стокротки по всьому замковому саду, щоб кожен, хто приходив сюди, міг знайти у них натхнення. І так маленькі квіти стали частиною королівської історії, нагадуючи всім про красу, яка часто ховається у простих речах.